Історія Ніжинського академічного українського драматичного театру ім. М.М.Коцюбинського насичена та багатогранна. Багато славетних імен дотичних до цієї віхи можна і варто згадувати, адже без особистостей, які вкладають всі свої сили та знання в улюблену справу не можливе створення нічого справді величного. Одне із славетних імен, яке золотими літерами вписане в історію нашого театру – це Борис Болеславович Лучицький, який народився 7 лютого. Саме він разом із Болеславом і Анжелікою Лучицькою був засновником театру та одним із перших його керівників.
Спочатку Борис Болеславович керував театральним гуртком в Конотопі, потім став головним режисером театру в Бурині.
У жовтні 1933 р. було прийняте рішення про створення Першого Робітничо-селянського театру Чернігівщини. Пройшовши перепідготовку, на курсах художніх керівників в Харківському інституті культури двадцятисемирічний Б.Б.Лучицький в грудні вже очолив новий колектив театру. Відкрився сезон 6 лютого 1934 р. премʼєрою «Украдене щастя», І.Франка.
Борис Лучицький був у театрі лідером і зміг організувати справді акторське братство, яке мужньо зносило невпорядкований акторський побут, пов’язаний із постійними переїздами, нічним життям. Театр для всіх був домом. Відзначався він і акторською майстерністю, яка походила з сім’ї. А ще з трупи Олексія Суходольського, учня Марка Кропивницького, де він починав працювати. Музично обдарований, він добре грав на фортепіано. Якось захворіла концертмейстер, і Лучицький замінив її у виставі «Запорожець за Дунаєм». А в «Платоні Кречеті» О.Корнійчука Борис Болеславович не імітував гру на скрипці, а справді грав.
У 1936-1939 роках для участі у виставах Ніжинського театру Лучицький запрошує Амвросія Бучму, Наталю Ужвій, Марію Литвиненко-Вольгемут, Оксану Петрусенко. У роки Великої Вітчизняної війни театр перебуває на Далекому Сході, виступає в шпиталях і військових частинах. А Б. Лучицький служить у військовому училищі зенітної артилерії в Ленінграді.
Борис Лучицький прожив 60 років насиченого, подвижницького, часом драматичного життя. І його працю належно оцінено: 1954 року присвоєно звання народного артиста України. Та найбільше визнання таланту митця він отримав через любов глядачів.
