Разработано с JooMix.

Розмова із Юрієм МУКВИЧЕМ, заслуженим працівником культури України - генеральним директором
Ніжинського академічного українського драматичного театру (НАУДТ) імені Михайла Коцюбинського

    Цього разу до Ніжина покликала, власне, любов до театрального дійства в незалежності від розмірів сцени та акторських регалій. Квиток на виставу Ніжинського академічного українського драматичного театру (НАУДТ) імені Михайла Коцюбинського «Ніч перед Різдвом», за однойменним твором М. Гоголя, придбано за тиждень до зустрічі із героями казки-феєрії, які з’являються на майже кожній національній сцені напередодні новорічних свят. Уважно переглядаю програмку - Вакула (О. Крутько), Оксана (Л. Муквич), Чуб (А. Буняєв), Свербигуз (Р. Реп’ях), Чорт (О.Реп’ях), Дяк (К. Богомаз), Ткачиха (заслужена артистка України А. Соколенко), Дячиха (Г. Коршикова) та «прочие достойные лица», яких увічнив у власній повісті Микола Гоголь, саме на ніжинській сцені покликані тримати глядацьку аудиторію у світі давніх національних звичаїв, а також сучасної естради. Глядач добре сприймає той факт, що деякі актори з’являються на сцені, втілюючи не один образ. Ліричні герої та характерні ролі, тут, здається, може грати кожен. Це з одного боку через економічні труднощі, в яких перебувають не лише провінційні театри, а з іншого - власний творчий почерк місцевого режисера. Від чого широко розплющуються очі та затамовується подих? Приміром, від природної сексуальності та жіночої підступності справжньої відьми Солохи. А за якусь мить добре втілений тією ж таки актрисою Л. Савич ще й образ Катерини ІІ викликає в уяві щось на кшталт дами, що тримається зверхньо з усіма, крім коханця князя Потьомкіна (друга роль, зіграна Р. Реп’яхом). Така собі оскотинена, але по-модньому вдягнена особа. Від зневажливового ставлення самодержиці Цариці Катерини до запорізьких козаків (у виставі задіяно чимало представниць прекрасної статі - авт.) та іншої челяді у залі почувся одинокий протестний голос. Значить, зачепило.

   Директор та автор ідеї такого форуму — Юрій Муквич. Уже одинадцять років існує на ніжинській землі театральний фестиваль, який зробив предметом творчого дослідження творчість жінок-актрис і нині подарував глядачам яскраві враження і відкриття.

   Афіша представила різноманіття жанрів, у виставах грали талановиті актриси, достойні традицій української сцени, започаткованих ще Марією Заньковецькою. Відома п’єса А. Касони «Дерева помирають стоячи» у виконанні акторів Миколаївського художнього російського театру ввела глядачів у досить небезпечну гру з реальністю. З тенет обману «на добро» гідно виходить мудра Бабуся (Сталіна Лагошняк), демонструючи далекоглядність й силу розуміння.

   Жіночий склад вистави «Потвора» М. фон Майєнбурга у роботі Навчального театру Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого показав достойний перелік набутих умінь – у психологічній грі, пластиці, вокалі, русі.

   Шанувальники театрального мистецтва ( а їх немало в нашому районі) погодяться зі мною, що останніми роками не обов’язково їхати до столиці, щоб отримати насолоду від оригінальної постановки спектаклю чи майстерної гри акторів. Все це можна бачити зовсім поряд – у Ніжинському академічному театрі імені М.Коцюбинського. Цього року наші глядач мали можливість переглянути в себе вдома, у залі районного будинку культури, два спектаклі – «Остання любов Тараса Шевченка», про велике почуття, що освітило все його життя, та героїчну народну драму «Борітеся – поборете. Вам Бог помагає!». Обидві вони пройшли у вщерть заповненому залі.

   Зусиллями директора театру, заслуженого працівника культури Ю.М.Муквича та художнього керівника, заслуженої артистки України А.В.Соколенко створено високопрофесійний акторський колектив, постійно ведеться пошук якісного літературного матеріалу – творів сучасних українських та європейських драматургів. Є у театру і свої унікальні спектаклі. Один з них – вже згадувана героїчна народна драма, де перегукується славне козацьке минуле і драматичні події сьогодення. Спектакль створила Алла Соколенко, широко використовуючи твори Т.Г.Шевченка, інших українських поетів, майстерно поєднуючи їх з народними та сучасними героїчними піснями, хореографією, відеоматеріалами. Це дозволило створити надзвичайний за силою впливу спектакль, що будить почуття патріотизму, гордості за свою Вітчизну, спонукає до активної життєвої позиції.

Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави Бога,
Великого Бога
Тарас Шевченко

Слова «мир», «любов», «земля», «воля», «Україна» зігрівають душу кожного українця. Сьогодні, як ніколи раніше, звучать ці слова в серцях людей, народжених у вишиванках. Я пишаюся своєю країною й людьми, які живуть у ній. Я пишаюсь тим, що я українка. І сьогодні, в час нелегких подій, які, неначе хвиля, накрили нашу землю, я намагаюся перебороти свій страх і відчай, зібратися з думками, намагаюся стати сильнішою, щоб вистояти разом з моєю країною й не дати їй «захлинутися» від жорсткого агресора.

Нещодавно я з подругою відвідала прем’єру вистави Ніжинського академічного театру ім. М.Коцюбинського «Борітеся – поборете, вам Бог помагає!». Ця вистава про минуле, майбутнє й сьогодення нашої держави. Авторка п’єси Алла Соколенко хотіла спрямувати людей до «спорідненості», осмислення історії, само ідентифікації національного коду – і у неї це вийшло. По закінченню вистави глядачі перебували в стані глибокого замислення, адже дія, яка розгорталася на сцені театру відбувалася й відбувається досі, про що й писав геній українського народу Т.Шевченко:

(нотатки з театрального фестивалю)

   Здавалося б питання суто риторичне… Звичайно ж ні! Як може не хвилювати митців ота вселюдська біда, яка розгорнулася за кремлівським сценарієм на сході України. Яке серце лишиться байдужим до материнського горя і сліз?! А тому так часто із газетних шпальт, екранів телевізорів, театральних сцен линуть слова про мужність українських вояків, нескореність козацького духу, про тих, хто відстоює територіальну єдність України у важкому двобої із ворогом. І народжуються нові вірші, нові пісні, нові сюжети для кінофільмів та театральних вистав…

   Цьогорічний театральний фестиваль у Ніжині міг і не відбутися. « Він не на часі, - говорили у високих адміністративних кабінетах. - Та ще й грошей немає, йде війна, не до розваг…». Та про які ж розваги може йти мова?! Адже і актори, і режисери театральних колективів, які прибули на Х-й театральний фестиваль жіночої творчості до Ніжина, мали єдину мету – своїм словом, своєю творчістю підтримати патріотичний дух рідного народу, його віру у незборимість нашої нації, нашого війська, а ще довести, що мистецтво стало «другим фронтом» у боротьбі з наклепниками, які бажають спаплюжити нашу Правду і виправдати свої підступні дії. Саме ця фраза, «другий фронт», доволі часто звучала у глядацькій залі Ніжинського академічного драматичного театру імені Михайла Коцюбинського у дні фестивалю.

   А ще фестиваль мав на меті вшанувати пам'ять нашої землячки, видатної української акторки Марії Костянтинівни Заньковецької, якій у цьому році виповнилося б 160 років.