Разработано с JooMix.

У Ніжині відбувся ювілейний фестиваль жіночої творчості

Як народжується патріотизм

Ніжинщина овіяна театральною славою першої народної артистки України Марії Заньковецької. Вона народилася в селі Заньки поблизу Ніжина, згодом часто поверталась у рідні краї, збирала акторські трупи з аматорів у Ніжині, грала тут з ними. Тому зрозуміло, чому культурне середовище міста робить усе для культивування пам’яті про видатну землячку.

Десять років тому художній керівник Ніжинського академічного українського драмтеатру ім. М. Коцюбинського Алла Соколенко та його генеральний директор Юрій Муквич започаткували Міжнародний театральний фестиваль жіночої творчості ім. М. Заньковецької.

 

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

І неситий не виоре

На дні моря поле.

Не скує душі живої

І слова живого.

Не понесе слави Бога,

Великого Бога.

Тарас Шевченко

 

   У кожного народу є свої історичні постаті першої величини. До таких велетнів української національної культури належить і Тарас Григорович Шевченко, чиє ім’я золотими літерами увійшло в історію рідної України. В усьому світі цього поета, художника, митця знають, шанують, величають, називають Генієм і Пророком. Творіння великого генія українського народу належать до скарбів світового значення.

   9 березня 2014 року виповнилося 200 років від дня народження видатного сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка. Указом Президента України “Про додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка” № 257/2012 від 11 квітня 2012 року в Україні 2014 рік оголошено Роком Тараса Шевченка. Враховуючи значний внесок Тараса Григоровича Шевченка у розвиток української державності та культури, з метою гідного відзначення у 2014 році 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка Верховна Рада України постановила урочисто відзначити цю дату.

   Та не лише в столиці вирішено урочисто відзначити цю дату - Ніжинський академічний український драматичний театр імені М.М. Коцюбинського, у день 200-річного ювілею Т.Г.Шевченка, подарував своїм глядачам прем’єру – ліричну драму «Остання любов Тараса Шевченка, або Грішниця», яка з аншлагом йшла впродовж десяти березневих днів і надалі продовжує радувати прихильників драматичного мистецтва.

27 березня – Міжнародний день театру

   Ніжин продовжує звітувати своїми мистецькими здобутками перед Великим Кобзарем. 9 березня 2014 о., у день 200-річного ювілею Т.Г.Шевченка, Ніжинський академічний український драматичний театр імені М.М. Коцюбинського подарував всій громаді міста прем’єру – ліричну драму «Остання любов Тараса Шевченка, або Грішниця», яка з аншлагом йшла на сцені театру протягом десяти березневих днів.

   Інтерес до вистави виник одразу після перших анонсів про неї. По-перше, незвична тема, далека від звичної канонізації образу Кобзаря, по-друге, ім’я автора п’єси. Ним виступив наш земляк, член Національної спілки журналістів України, декан філологічного факультету Ніжинського державного університету імені М.Гоголя Олександр Вадимович Забарний. Він відомий здебільшого як поет і прозаїк, тому, звісно, дуже хотілося побачити і оцінити його дебют у драматичному мистецтві.

   Не беручи на себе роль фахівця у сфері Шевченкознавства чи театрознавства, хотілося б висловити схвальну думку багатьох, з ким обговорювала переглянуту виставу, про вдалий творчий дебют нашого колеги. Відчувається, що О.В.Забарний дуже відповідально і обережно поставився до історичних, біографічних матеріалів Шевченка, ретельно опрацював їх і ненав’язливо, без руйнацій загальних стереотипів показав нам своє бачення великого поета як людини, відчинивши дверцята у світ шевченківських особистісних мрій і бажань.

27 березня – Міжнародний день театру

Його розіслала на сцені Ніжинського академічного українського театру імені М.М.Коцюбинського наприкінці вистави «остання любов Тараса Шевченка, або Грішниця» Олександра Забарного Лукерія Полусмак. Наостанку свого життя, як грішниця на прощу, ходила вона слідами генія і вклонялася людині, яка, чи не єдина, любила її з усіма чеснотами і вадами. «А чи любила його я?» Це риторичне запитання не дає спокою героїні, автору ліричної драми і режисеру-постановнику… Воно змушує нас задуматися над тим, чи любили ми коли-небудь правдиво: без вигоди, без задоволення власної гордині?..


Художній керівник театру заслужена артистка України Алла Соколенко поставила п’єсу дуже тактовно: без хрестоматійного пафосу і цинічного смакування, як ми часом бачимо в телевізійних і театральних версіях. І тому в неї вийшла вистава про любов як не здійсненну, недосяжну мрію.