Разработано с JooMix.

Ніжинський український драматичний театр імені М.Коцюбинського було створено у 1933 році. Для професора Ніжинського педуніверситету імені М.Гоголя Григорія Самойленка – це вже історія, яку він виклав у книжці, виданій у Ніжині у 1996 році. Серед працівників театру є люди, які бачили на сцені, спілкувалися з заслуженою артисткою України Анжеліною Лужицькою, її братом народним артистом України Болеславом Лучицьким і її чоловіком директором театру Юрієм Назаровим – сином актриси МХАТу Віри Павлової. Вони заснували цей творчий колектив і були першими виконавцями у прем’єрній виставі «Украдене щастя».

До свого 70-ліття «коцюбинці», завдяки зусиллям народного депутата України Івана Плюща, отримали в подарунок власний палац, який народна артистка України Таїсія Литвиненко назвала найкращим серед сучасних театрів. У нього директор Юрій Муквич 71-й сезон відкрив першим у Ніжині театральним фестивалем. Чотири вечори, в якійсь мірі, відобразили сучасний театральний процес і ті проблеми, що хвилюють сьогоднішнього глядача.

З нагоди Міжнародного дня театру

Сьогодні в Україні відбуваються значні зрушення у сфері художньої культури, особливо в тих її галузях, які пов’язані з колективною творчістю і залежні від матеріальних умов життя суспільства. Сюди належать насамперед сценічне мистецтво.

«Театр має бути сьогодні таким, яким суспільством має стати завтра». Ці слова видатного режисера, фундатора українського театрального мистецтва Леся Курбаса повною мірою характеризують напрям роботи кожного театрального колективу нашої держави. Не є винятком і колектив Ніжинського українського драматичного театру імені Михайла Коцюбинського.

Далекий 1933 рік. У Чернігівській області, в м. Буринь (нині Сумська обл.), організовано Перший робітничо-колгоспний театр. З 1938 року, після переїзду до Ніжина, він стає Ніжинським. З того часу і донині – а це вже 70-ий театральний сезон – колектив театру радо приймає глядачів на своїх виставах та театральних концертах на різних сценічних майданчиках міста, області, України.

Десять спектаклів побачили кияни на П’ятому міжнародному фестивалі «Мандровані зорі»

Нещодавно у Київському державному академічному театрі для дітей та юнацтва відбулося закриття V Міжнародного фестивалю»Мандрівні зорі», присвяченого творчості класика європейської літератури Шолом-Алейхема. Запрошення розповсюджувалися Київським центром «Кінор» у його районних організаціях, школах-інтернатах, дитячих садках. Вхід був вільний.

- Європейське мистецтво – складова частина української культури, - сказав заступник міністра культури і мистецтв України Володимир Романчишин. Прийшов привітати учасників фесту начальник Київського міського управління культури Олександр Бистушкін.

Що ми знаємо про українські пересувні драмтеатри, які були створені далекі тридцяті роки для обслуговування трудящих і відігравали свою роль у збереженні та розбудові української культури? Вони практично пішли у більшості своїй у небуття. Залишилися тільки архівні списки та повідомлення преси про спектаклі, розповіді про акторів, які так і не сягнули мистецьких вершин у державному маєстаті. Як правило, народжувалися такі колективи на хвилі національного відродження України, коли чи не в кожному селі діяли свої драматичні гуртки, коли віра в щасливе майбутнє ще не була скатована штучним Голодомором, сталінськими репресіями, кривавою війною, коли не спала душа народу, не мертвіли душі талановитих митців із народу. Та, на щастя, чи не єдиним у всій Україні зберігся Ніжинський драматичний театр імені М.Коцюбинський.

Нині це давнє місто на Чернігівщині славне на весь світ кількома фетишами – вузом, який носить ім’я одного з найславетніших випускників Миколи Гоголя, неповторними огірками та унікальним театром.

До слова, сценічні традиції тут закладалися ще на початку ХІХ ст., коли в стінах гімназії вищих наук князя Безбородька виник аматорський театр, на сцені якого грали студенти М.Гоголь, Н.Кукольник, О.Данилевський, М.Прокопович та інші, що згодом стали письменниками, культурними діячами.

У пошуках моральної сили, яка б дозволила вижити як нації, ми вкотре повертаємося до народних традицій, до культурної спадщини. Перечитуємо українську класику і знаходимо в ній не поверхове зображення побутових болячок, а глибоке переживання за долю нашу. Як це сталося у постановці «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького у Ніжинському драматичному театрі імені М.М.Коцюбинського.

Режисер заслужений діяч мистецтв України Костянтин Пивоваров примусив нас задуматися над вічними етичними проблемами українця: що переможе в людині – Бог чи сатана? Отаке над завдання вимагало від акторів ансамблевої гри, вдумливої роботи над образами. І коцюбинці з цим блискуче справилися.