Ніжинський український драматичний театр імені М.Коцюбинського було створено у 1933 році. Для професора Ніжинського педуніверситету імені М.Гоголя Григорія Самойленка – це вже історія, яку він виклав у книжці, виданій у Ніжині у 1996 році. Серед працівників театру є люди, які бачили на сцені, спілкувалися з заслуженою артисткою України Анжеліною Лужицькою, її братом народним артистом України Болеславом Лучицьким і її чоловіком директором театру Юрієм Назаровим – сином актриси МХАТу Віри Павлової. Вони заснували цей творчий колектив і були першими виконавцями у прем’єрній виставі «Украдене щастя».
До свого 70-ліття «коцюбинці», завдяки зусиллям народного депутата України Івана Плюща, отримали в подарунок власний палац, який народна артистка України Таїсія Литвиненко назвала найкращим серед сучасних театрів. У нього директор Юрій Муквич 71-й сезон відкрив першим у Ніжині театральним фестивалем. Чотири вечори, в якійсь мірі, відобразили сучасний театральний процес і ті проблеми, що хвилюють сьогоднішнього глядача.
Як і 70, 100 років і більше людина шукає щастя, яке, виявляється, залежить не від кількості благ і комфорту…
Герої «Украденого щастя» за Іваном Франком у постановці заслуженого діяча мистецтв України художнього керівника Чернігівського молодіжного театру Геннадія Касьянова найбільше страждають від того, що їх побавили можливості самостійного вибору. І хоч дія відбувається на тлі гуцульського колориту (сценографія Олени Конаровської і костюми Людмили Ковальчук), а заслужений артист України Володимир Банюк, артисти Мирослава Витриховська і Валентин Макар говорять франковою мовою, їх оголені почуття – позачасові. Виконавці протягом двох годин тримають нас у стані психологічного напруження. Трагічна роз’язка не приносить полегшення, але вона обдаровує естетичною насолодою справжнього мистецтва.
Три сестри: Саша, Анфіса і Ніна з п’єси Леоніда Андрєєва «Анфіса» живуть над духовною прірвою, як і чоловік Саші Федір Іванович. Вони з покоління інтелігентів початку ХХ століття, яке Андрій Бєлий, аналізуючи «Вишневий сад» Чехова, назвав позбавленим міцної основи. «Тепер сама земля стала прозорою, - пише він у 1904 році. – Ми йдемо неначе на слизькому склі, з-під якого слідкує за нами вічна прірва».
Оцю незахищеність камерного людського світу зуміли виразити ніжинська актриса заслужена актриса України Алла Соколенко і актор Чернігівського обласного академічного музично-драматичного театру імені Т.Шевченка Олександр Куковєров.
«Неаполь – місто попелюшок», - стверджує сучасний львівський автор Надія Ковалик. Її радо підтримала трупа Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької на чолі з художнім керівником, народним артистом України, лауреатом Національної премії України імені Т.Шевченка Федором Стригуном. Його сценічна версія знаходила жвавий відгук у залі. Особливо у жінок, які спробували нелегкого закордонного заробітку аби прогодувати родину тут, на батьківщині. «Тема актуальна, хоч і всіх присутніх, зачарувала блискуча акторська гра. Вісім довершених образів добре розуміють одне одного в ансамблі. Відчувався акторський вишкіл і висока загальна культура.
Один гастрольний день львів’яни присвятити місту своєї патронеси. Вони наснажувалися старовинними соборами, університетськими музеями, які колись додавали творчого натхнення і першій народній артистці України.
Сьогоднішній розвій мистецтва, на думку режисера Сергія Кузика, дозволяє митцю повністю виявити свій творчий потенціал. І це підтвердив ніжинський фестиваль. В «Інтригах коханців» за «Турецькою шаллю» Григорія Квітки-Основ’яненка Кузик дозволив акторам погратися в театр. І цю майстерну умовність гідно оцінили і глядачі, і колеги з інших театрів.
На новому творчому оберті ніжинці розвивають давню театральну традицію.
Н.Онищенко.
Джерело: «Деснянська правда», 29 листопада, 2003 року.
