Разработано с JooMix.

Такого снігопаду в Конотопі давно не пам’ятають. Здавалося, що Всевишній вирішив засипати водночас усе місто. Зупинилися трамваї, поменшало на вулицях автомашин та перехожих.

Волею долі під таку заметіль завітали до нас дорогі гості – артисти Ніжинського українського драматичного театру ім. Михайла Коцюбинського. То ж ніяка негода не могла зупинити справжніх шанувальників театрального мистецтва і театру з Ніжина зокрема. Усі дороги вели до Будинку культури НВО «Червоний металіст», де мала відбутися вистава.

Хтось колись сказав, що артисти – це люди, які в дитинстві не догуляли в ігри, тому грають усе життя. А грати доводиться різні ролі: комічні і характерні, трагічні й героїчні. То ж досить часто доводиться перевтілюватися від протилежного. Саме таким хистом Володіють сповна ніжинські артисти. Переглянувши низку вистав у їх виконанні; лише утверджуєшся в сказаному.

Цього разу ніжинці порадували нас прем’єрою вистави за п’єсою Михайла Старицького «За двома зайцями». Здавалося, знайомий зі школи сюжет вистави, їх персонажі, діалоги героїв. А водночас – це нова вистава, оригінальна, зі сміливим втіленням побуту українського міщанства на сучасний лад. Без найменшої шкоди тому, що задумав автор. І цьому безперечний успіх вистави.

По-щирому заздриш глядачам-ніжинцям, які першими бачать роботи свого самобутнього театру, хоча сам театр й рідко буває на місці. Постійні переїзди, невлаштованість побуту, відсутність матеріальної бази. Таке самозречення мандрівних акторів заради мистецтва гідне подиву і захоплення.

Кому ж дякувати за чудові хвилини відпочинку, за ту невимовну насолоду спілкування з театром, якого так бракує нам зараз? Вдало й професійно виконували головні ролі провідні актори театру – Микола Миро ненко (Прокіп Свиридович Сірко), Ганна Білецька (Секлета Лимариха), Людмила Чевичелова (Проня Прокопівна), Олег Коваленко (Свирид Головастий), Ольга Чумаченько, яка водночас веде у спектаклі дві ролі. Та і кожен виконавець на своєму місці. Жоден куточок сцени не пустує, а працює на режисерський задум. Як працює на це і незвична декорація, і костюми акторів, виконані художниками Олександром та Мартою Симоненками, і музика, і хореографія (їх створили композитор Олександр Козаченко, поет Микола Васильчик, балетмейстер Валерій Кирилюк). Усе це разом перетворилося у барвисте дійство, зустрінуте конотопцями вдячними оплесками і вигуками «Браво!». Вистава стала повнобарвною веселкою над глибокими снігами цьогорічного січня.

По закінченню вистави ми зустрілися з директором Ніжинського театру В.Г.Гаврилюком і мали з ним розмову.

  • Вікторе Григоровичу, з часу останніх гастролей у Конотопі минуло два роки. Чим позначений для театру цей період?
  • По-перше, ми відзначили 60-річчя заснування театру, а по0друге, працювали над оновленням репертуару.
  • І що ж винесли на суд глядачів?
  • Роботи, як вітчизняної, так і зарубіжної класики. Серед них вистава

«На віру» за повістю Михайла Коцюбинського, прем’єрою якої ми вшанували 130-річчя з дня народження письменника, чиє ім’я носить театр. Це вистава «Для домашнього огнища» за однойменною повістю Івана Франка, що позначена глибоким психологізмом жіночої душі. Це п’єса «У сутінках долини» видатного драматурга ірландського відродження Джона Мілігтона Сінга. І, звичайно ж, остання робота – вистава «За двома зайцями» Михайла Старицького, прем’єру якої ви щойно бачили.

  • актування твору – однієї з перлин української драматургії бачили ще не доводилося…Даруйте, але такого тр
  • Так, талановитий режисер Роман Валько не вдався до побутових дрібниць. Його вистава не про тогочасні події Києва початку ХІХ століття. Вистава наголошує на вічних почуттях любові – батьківської, жіночої, чоловічої, розповідає про комічне і драматичне у нашому житті, про істинне і фальшиве.

Взагалі, для постановки вистав ми запрошуємо цікавих режисерів з неординарним мисленням. І тому над їх втіленням охоче працює колектив.

  • А де пролягли досі ваші шляхи – дороги?
  • Якщо раніше театр гастролювали маленькими містами, районними центрами, то зараз колектив показав свої вистави в Києві, Львові, Чернігові, Житомирі. А найбільшу радість одержали від поїздки до Москви.

Вона закарбувалася назавжди у пам’яті акторів, бо булла першою в житті театру. Нас там тепло приймали, особливо українська діаспора.

- І що ви показали в російській столиці?

- Ми виступали на сцені Московського обласного камерного театру, який започаткував програму «Мистецтво і культура без кордонів». В її рамках до Москви завітали театри з різних країн. А першими виступали ми. П’ять театральних вечорів - п’ять щасливих незабутніх днів. Наші глядачі – це українці, які з різних причин покинули батьківщину і залишилися на чужині. Від щирого серця вони аплодували виставам «Наймичка», «Ніч на полонині», «Дивна місіс Севідж», «Дюймовочка», «В сутінках долини». Звичайно, гастролі ніжинців не тали великою подією для Москви, але для театру, для культурного життя Ніжина , це факт незаперечний.

- Які у вас творчі плани?

- Нині ми повернулися з великої гастрольної поїздки по західних областях України, де нас знають і люблять. Тепер будемо працювати у Ніжині, де наш театр за багато років, нехай і не в готовому вигляді, але одержав-таки своє приміщення. Артисти відпочинуть, а там знову, як кажуть, до роботи. Незважаючи на солідний вік театру, колектив у нас молодий, енергійний, цілеспрямований.

- а чи будете ще у Конотопі?

- Звичайно. Ми любимо ваше місто, де маємо своїх друзів, думка про вистави яких нам важлива. Подобається сцена Будинку культури НВО «Червоний металіст». Це справжній театр. Що за вистава? З української національної скарбниці, скоріше комедія, але яка, щоб наврочити, - нехай буде маленька таємниця. Так краще чекати.

…Надворі знову падав сніг. Артисти, уже перевдягнені, збиралися до автобуса, щоб їхати додому. Дякуючи за свято душі, побажали їм щасливої дороги. А водночас вистояти у важких буднях сьогодення. Бо театр потрібен, як материнська колискова, як батьківська наука. Потрібен, щоб сіяти в душах людських розумне, добре, вічне.

Ця думка є провідною для колективу Ніжинського драматичного театру. З нею він живе і перемагає. І дарує усього себе своїм шанувальникам. Уклін м за це. І хай щастить!

Олексій Примак

З газети м. Конотопу 1995 року