Пам’ятаєте проникливу пісню Расула Гамзатова про білих журавлів, в яких вселилися душі загиблих солдатів? Артист, котрий виконав цю пісню та багато інших пісень, що стали золотим фондом загального культурного простору, сто років тому народився в українському містечку Ніжин, продовживши значний список знаменитостей, які вважають це місто своєю малою батьківщиною.
Марк Бернес… Якщо згадати це ім’я, в пам’яті спливають інтонації його зворушливого, тихого голосу, теплота якого, здається, проникає у саме серце. Він повернувся у свій «любимый город», який завжди пам’ятав, «что может спать спокойно и видеть сны, и зеленеть среди весны», коли його захищали солдати, образи яких створював Бернес на кіноекрані. Повернувся, щоб уже назавжди залишитися пам’ятником у тихому міському паркові під назвою Графський. І задумливо перебираючи струни гітари, вслухатися в пісню білих журавлів у високому небі.
Знаменній для Ніжина події актори місцевого Українського драматичного театру ім. М. Коцюбинського присвятили нову виставу-спогад, взявши за основу літературно-музичну композицію «Я розповім вам пісню…» (автор і режисер – художній керівник театру, заслужена артистка України Алла Соколенко).
У затемненій глядацькій залі почувся звук поїзда і ось, немов з минулого, на перон маленького містечка вийшла людина-легенда, вдихнула повітря рідного краю і напевно сказала б: «З чого починається батьківщина?»… «Я розповім вам пісню, – задумливо продовжує автор, схожий на молодого Бернеса (Андрій Буняєв), – я розповім вам життя…» Перед глядачами й справді постає у спогадах життя знаменитого земляка, який народився на вулиці Овдіївська, у будинку № 70. Автор вистави Алла Соколенко емоційно вибудовувала розповідь про життєвий шлях видатного актора, активно задіює візуальний і звуковий ряд. Бернес і герої його фільмів немов присутні тут, на ніжинській сцені, грають, співають. «Батько мріяв, щоб у сина була надійна професія. Але Марк думав інакше. У п’ятнадцять років він уперше потрапив на виставу в театр. І тема вибору одразу відпала. Він розклеював театральні афіші на вулицях, зазивав перехожих на чергову прем’єру харківського драмтеатру». Після Ніжина сім’я переїхала до Харкова. «У 16 років Бернеса представили старості театральних статистів. Марк був готовий працювати в театрі ким завгодно: допомагав робітникам сцени, бутафорам, освітлювачам, суфлерам. А в 17 років утік до Москви, впевнений, що на нього чекають у Малому театрі. Його прийняли з першої спроби. Правда, ролі не відрізнялися багатослівністю. Бернес ніде не вчився, не закінчував ніяких театральних студій. А вірніше, вчився всьому, що бачив у тодішній театральній Москві. Його кумирами на все життя стали режисер Михайло Чехов та Іван Москвін».
Актори відтворюють на сцені обставини тих часів. Вони прекрасно існують в тодішній епосі, атмосфера підтримується органікою цього прийому, відповідними костюмами, пластикою, манерами. Звучать улюблені багатьма поколіннями пісні, продовжується розповідь про те, як виліплював свою долю Бернес. «У 1937 році Микола Погодін прочитав на художній раді сценарій фільму «Людина з рушницею». Ролі для Марка, який товаришував із драматургом, там не виявилося.
І тоді він сам її вигадав: виписав характер свого Кості Жигульова, блондина, підперезаного навхрест кулеметними стрічками. Склав із реплік, винахідливо і красномовно, нарощуючи обсяг ролі й врешті-решт заспівав міський романс Павла Арманда «Тучи над городом встали», який миттєво прославив його». І навіть Дмитро Шостакович не став заперечувати, щоб ця пісня зайняла своє місце в музичній тканині фільму. Подібний підхід був у Бернеса до кожної пісні, він створював їх творчо і надзвичайно відповідально, завжди прагнув до довершеного звучання і точності образу. Так було і з «Шаландры полные кефали», і з «Враги сожгли родную хату», з «Темной ночью» і «С чего начинается Родина», і з особливою, пов’язаною з особистими почуттями, «Три года ты мне снилась», та із найщемливішою – «Журавли».
Закінчується вистава оптимістичною, позитивною нотою. «Я люблю тебя, жизнь…» – звучить голос Бернеса – і пісню підхоплюють актори. Глядачі схвильовані, зал встає. У Марка була мрія – створити театр акторської пісні. У виставі Ніжинського театру ім. М.Коцюбинського «Я розповім вам пісню…» зібрані найкращі пісні видатного актора. Талановито вплетені в тканину сценічного твору, вони стають своєрідним театралізованим зібранням його пісень. Ось так, в променях всенародної любові й пам’яті, здійснилася в рідному місті мрія артиста.
Алла ПІДЛУЖНА,
«Культура і життя» № 50, 16-22 грудня, 2011 р.
