Разработано с JooMix.

   У наші буремні дні українська культура переживає досить-таки непрості часи, коли наш мозок заангажований культурою, котра нав’язує нам фальшиві цінності, які не дають відчуття повноти життя, а лише розщеплюють свідомість. Це моя суб’єктивна думка. Кажуть, що у кожного з нас є право вибору що диви¬тись, читати. Кажуть, що мистецтво різне і воно кругом. Але воно має бути живим. А що може бути живішим за театр? Хотілось би зазначити, що ніжинцям дуже пощастило, що в їхньому місті є театр.

У дні, коли жителі та гості Ніжина мали можливість насолоджуватись виставами, я в числі студентського журі повинна була ще й критично оцінювати виступи приїжджих колективів, наскільки були вони одержимі творчістю, і головне – допомогти своїм «колегам» визначити «найодержимішу» акторку, тобто володарку приза глядацьких симпатій, що зробити виявилось дуже й дуже непросто.

Усім дуже сподобалася комедія на дві дії, яку подарував нам Київський академічний Молодий театр, «Афінські вечори». Попри переконливу гру акторів, п’єса вразила якоюсь своєю наївністю і браком інтелектуальних пошуків. Як потім стало відомо, сюжет був перекручений. Дуже не сподобалося мені, що романтизувалася смерть. Ну що ж, кожному своє. Але, на мій погляд, реальність була викривлена, а дійство спрямоване на легеньке, приємне лоскотання нервів та надання естетичної насолоди глядачам. Про себе даний твір я оцінила як «п’єса для наївних дівчаток». Ех, якби ж то життя дійсно було таким романтичним, у серпанку!

Особисто мені сподобалась оперета Кримського академічного українського музичного театру «Кішка, перетворена в жінку». Хоча щодо неї теж було дуже багато зауваг. Казали, що «Кішечка» вийшла заважкою», а ще головна героїня дуже глушила своїм високим голосом інших акторів, чим створювалася дисгармонія. Але, як на мене, загальна картина вийшла непогана…

Дуже всіх вразила вистава Полтавського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Миколи Гоголя «Едіт Піаф, або Бог є любов». Дуже цікавою була сценографія. Для більшої експресивності гри головної героїні був залучений балет у чорних трико та білих масках, взутті й рукавичках, світлові ефекти. Оскільки дана вистава була присвячена долі видатної співачки Едіт Піаф, то головну роль тут відігравала французька музика, на яку дуже добре лягли українські слова. Своїм голосом та грою захопила зал виконавиця головної ролі Маргарита Томм. Видно було, що вона почуває себе господинею сцени.

Неоднозначними були також оцінки авангардно-психологічної драми «Свята Йоанна Боєнь», яку поставили гості з Польші, а саме Театр Новий ім.Казімежа Деймака. На мій погляд, ця вистава показала життя таким, яким воно є насправді, без зайвої естетизації. Деякі глядачі почали покидати зал, не зрозумівши польської мови та перелякавшись виду крові та екскрементів, вид яких «безсоромні» поляки демонстрували на екранах. Мої друзі ще довго не могли відійти від шоку. Як виявилося, свідомість українців ще не готова до таких видовищ. Що ж, таке воно, буття, не тільки серпанок і романтика складають його, дуже часто «серпанок» є ціною чийогось життя. На мій погляд, поляки продемонстрували дуже високий рівень гри, та й щодо оформлення сцени вони виявили дуже високу майстерність, залучивши передові технології.

З великим нетерпінням усі очікували екстравагантну п’єсу на одну дію «Венера в хутрі», яку поставив Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької. І загальне враження глядачів було дуже позитивним, хоча особисто мене п’єса не захопила, бо мені не сподобався образ головної героїні. Дана п’єса є витвором хворобливої фантазії Л. фон Захера Мазоха. Але гра акторів була, на мій погляд, щирою, їм вдалося створити особливу атмосферу.

Я назвала не всі п’єси, а лише ті, які чимось мене вразили. Нехай пробачать мені актори й постановники, якщо в чомусь я була різкою. На власному досвіді знаю, що гра на сцені – це дуже копітка праця. Тому дякую всім акторам за сумлінну гру, за бажання принести задоволення глядачу. Моя думка є суб’єктивною, але я дякую, що до нас, молодих, теж прислухаються. Скориставшись своєю почесною місією, ми нагородили виконавицю ролі Едіт Піаф Маргариту Томм призом глядацьких симпатій. Від себе бажаю цій сильній акторці нових і нових досягнень, щоб те, як віддано вона служить глядачеві, як потужно грає, приносило їй успіх та щастя.

Світлана Коровченко, студентка Центру суміжних професій спеціальності «журналістика»
Джерело: газета Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя «Альма Матер» (Листопад 2012 року, №11, – ст 4-5).

http://in.ndu.edu.ua/storage/doc/3_0203.pdf