Стародавня Греція - батьківщина театру

Історія театру сягає своїм корінням далеко в минуле людства. Перші сценічні дійства можна було побачити в релігійних обрядах, святкуваннях на честь Богів, яким поклонялися древні люди.

Класичний театр в його розумінні як вид мистецтва починає свою історію зі стародавньої Греції.

Народження грецької драми й театру пов'язано з обрядовими іграми, що присвячувалися Богам-покровителям землеробства: Деметрі, її дочці Корі, Діонісу. Такі обряди іноді перетворювалися на культову драму. Наприклад, у місті Елевсіні під час містерій (таїнств, на яких були присутні лише посвячені) влаштовувалися ігри, під час яких зображувалося одруження Зевса й Деметри, викрадення Кори Плутоном, блукання Деметри в пошуках дочки та повернення Кори на землю. Діоніс (або Вакх) уважався богом творчих сил природи, пізніше він став богом виноробства, а потім богом поезії та театру. Символами Діоніса були рослини, особливо виноградна лоза. Діоніса часто зображували у вигляді бика або цапа.

Слово «трагедія» перекладається з грецької як «пісня козла», тому що саме цю тварину в кінці вистави скидали з високої скелі в якості жертви. Козу (козла) прикрашали стрічками та квітами, співали на честь неї пісні, влаштовували дійства, а після жертвопринесення оплакували жертву. Тому до цих пір в драмі - сумний кінець. Герої не можуть вирішити свої проблеми, гинуть або не знаходять виходу із ситуації.

Середньовічний театр

Однією з форм театрального мистецтва раннього середньовіччя стала церковна драма. Борючись проти залишків античного театру, проти сільських ігрищ, церква прагнула використати дієвість театральної пропаганди в своїх цілях. Сам священик виходив з книгою в руках і читав епізоди з легенд про життя Христа, про його поховання і воскресіння. З цих оповідань народилася літургійна драма. Існувало два цикли такої драми - Різдвяний, що розповідає про народження Христа, і Пасхальний, що передає історію його воскресіння.

У Різдвяній літургійній драмі посеред храму ставили хрест, потім його загортали в чорну тканину, що було симвоолом поховання тіла господнього.

У Великодній літургійній драмі розігрувалася сцена трьох Марій і ангела біля труни Христа (їх зображали четверо священиків). Ангел запитував: «Кого ви шукаєте в труні, християнки?» - Марії хором відповідали: «Ісуса Назарянина, розп'ятого, о небожителю!» І ангел говорив їм: «Його тут немає, він воскрес, як передбачив раніше. Ідіть, сповістіть, що він повстав із гробу!».

Після цього хор співав молитву, що восславляла воскресіння Христа. З часом літургійна драма ускладнюється, урізноманітнюється костюми «акторів», створюються «режисерські інструкції» з точним зазначенням тексту і рухів. Усім цим займалися самі священики.

Містерія

Час розквіту містеріального театру - XV-XVI століття, час бурхливого розквіту міст і загострення соціальних протиріч. Місто вже значною мірою подолало феодальну залежність, але ще не підпало під владу абсолютного монарха. Містерія була вираженням розквіту середньовічного міста, його культури. Вона виросла з так званих «мімічних містерій» - міських процесій на честь релігійних свят та урочистих виїздів королів. З цих святкувань поступово складалася майданна містерія, яка використовує ранній досвід середньовічного театру.

Вистави містерії організовувалися не церквою, а міськими цехами та муніципалітетами. Авторами виступали вчені, богослови, юристи, лікарі. Містерії були масовим майданних самодіяльним мистецтвом. У виставах брали участь сотні людей.

Фарс

Фарс - ще один театральний жанр другої половини XV століття. Назва походить від латинського farta («начинка»). І дійсно, організатори містерій часто-густо писали: «Тут вставити фарс».

Веселі вистави на масляну й народні спектаклі дали початок «дурним корпораціям» - об'єднанням дрібних судових чиновників, різноманітної міської богеми, школярів, семінаристів. У XV ст. блазнівське суспільство поширюється по всій Європі. У Парижі були чотири великі організації та регулярно влаштовувалися огляди їх фарсових вистав. У цих спектаклях висміювалися єпископи, судді, королі та вельможі.

Світська та духовна влади переслідували фарсерів, виганяли їх з міста, кидали у в'язниці. Особливо боялися поетів, котрі вміли влучно висміяти вади багатіїв та священиків. Їх твори легко сприймалися народом і повторювалися при кожній можливості.

Театр епохи Відродження

Театр Відродження це початок театру професіоналів. В Італії - вперше в Європі - на сцену піднялися актори, що вразили світ яскравою, сильною грою, народжується тут, на очах у глядача, і чарівною своєю свободою, азартом, блиском і дотепністю. Вміння імпровізувати, змагатися в дотепності було початком нового театрального мистецтва. Сталося це в середині XVI століття.

Своєї вершини театр Відродження досяг в Англії. Тепер він воістину увібрав в себе усі сфери життя, проник у глибини буття. І головним дивом століття була людина зі Стратфорда, що прийшла до Лондона, щоб писати п'єси для театру «Глобус». Гучна назва театру виправдалася - у творіннях Шекспіра дійсно відкрився світ: виднілися історичні далі минулого життя, з'ясовувалися головні істини нинішнього сторіччя і чудодійно, крізь пелену часу, проглядали контури майбутнього.У величну епоху Ренесансу, в епоху Данте, Леонардо і Мікеланджело, маленький прапор, що розвівається над «Глобусом», сповістив про грандіозні звершення. Геній Шекспіра злив воєдино всі раніше досягнення в драмі і на сцені. Тепер за дві-три години на шести-восьми квадратних метрах можна було побачити світи та епохи.