На відміну від професійних театрів, які намагаються заманити глядача сучасними проблемами, антуражем і еротичними сценами народний аматорський театр Ніжинського міського Будинку культури взявся ставити класику. Очевидно, директор закладу, вона і режисер-постановник, Тетяна Войтенко захотіла відволіктись сама ( а разом і нас) від нелегкого повсякдення, яким травмує людську психіку телебачення. Спільно з однодумцями їй це вдалося.
Жан-Батист Мольєр переноситься нас у Париж ХVІІ століття. І хоч сценічні декорації більше підходить для урочистих зборів зі святковим концертом, але ми переступили через цю умовність, замилувавшись популярною мелодією Моцар та з симфонії № 40, костюмами й акторським перевтіленням. На думку Олени Остапенко, керівника літературно-драматургічної частини Ніжинського українського театру ім. М. Коцюбинського, гра приваблює щирістю та відданістю захопленню: аматори не грають, вони живуть на сцені. І справді, в кожному з дійових осіб вистави ми бачили ті людські риси, які відзначали в їх виконавця і в повсякденному житті: спілкуючись із ними на вулиці, на роботі, вдома…
Завжди доброзичлива і життєрадісна, жвава і з затаєним розумом Валентина Му хінська такою ж представила і служницю Туанетту. І в автора, і в публіки вона – улюблена героїня, тому що по-доброму розгортує всі інтриги, які плетуться навколо несправжнього хворого Аргана.
У цій ролі якнайкраще виявив акторську майстерність єдиний професіонал у самодіяльному товаристві, режисер за фахом, Анатолій Мацько. Вельможна розбещеність, завищена самооцінка, егоїстична любов до своєї старшої дочки Анжеліки. Теплично-наївне створіння виявило дочірню непокору, закохавшись у Клеанта. Романтичний дует Антоніни Купрій та Руслана Чопа виражає свої почуття дуже ніжно й терпеливо. Виявляється, що й сучасним молодим людям притаманні риси їхніх ровесників, які жили майже чотири століття перед ними.
Насмішили батько і син Діафуаруси (Костянтин Жайворонок і Сергій Коломієць). Це типові сучасні лжемедики, незважаючи на тогочасний мольєрівський сленг. Як і лікар з аптекарем, пани Пургон і Флеран, у виконанні Олександра Байди і Сергія Іващенка.
Тема стосунків батьків і дітей, суспільної моралі, несправжньої медицини виявилась злободенною й сьогодні. Втілена в комедійній формі, вона є повчальною для нас. Хіба ж ми не бачили нотаріусів і мачух, які пишаються умінням обдурювати заради власної вигоди? Їх виразно показали заслужений працівник культури Леонід Шаган та Ірина Литвинець.Все це – шляхи подальшого вдосконалення, для якого витрачають вільний час викладачі, чиновники, вчителі, працівники культури, лікарі, аби на сцені відчути смак іншого, не буденного, життя і порадувати нас.
Звичайно, треба погодитися з Оленою Остапенко в тому, що до аматорів не можна виставляти високу професійну планку. Хоч це був і другий прем’єрний показ, але траплялись і мовні огріхи, і забуті від хвилювання слова, і заглушування голосів акторів гучним звуком фонограми. Та й сюжет міг би стати динамічнішим, якби швидше наростав темпоритм.
Все це – шляхи подальшого вдосконалення, для якого витрачають вільний час викладачі, чиновники, вчителі, працівники культури, лікарі, аби на сцені відчути смак іншого, не буденного, життя і порадувати нас.
Надія ОНИЩЕНКО
Джерело: Ніжинський вісник № 1-2 (14643), 5 січня 2012.
