27 березня у світі будуть відзначати Міжнародний день театру. Це один з найдавніших видів мистецтва. Дуже приємно, що у нашому місті ми можемо безпосередньо до нього доторкнутися завдяки Ніжинському українському драматичному театру імені Михайла Коцюбинського. До речі, це єдиний в Україні драматичний театр, який знаходиться у районному центрі й носить його ім’я. Про цю унікальність та про місце театру у культурному житті України нам розповів його директор Юрій Миколайович Муквич.
– Розкажіть про те, що змінилося з часу отримання «постійного місця проживання».
– У минулому році на наших виставах побували більше 36 тис. глядачів. А це є показник.
Якщо взяти 2001 рік, наші вистави тоді відвідали 1015 чоловік. Це все завдячуючи тільки приміщенню. Але найголовніше те, що, хоча театр уже зараз і працює 79 театральний сезон, становлення стаціонарного театру відбулося 8 березня 2002 року, і в Ніжині театр з’явився не в 1938 році, а саме в 2002-му. Колись, ще коли я служив в армії, я приїхав у Ніжин і, йдучи по вул. Гоголя, побачив через неї рекламну перетяжку, на якій було написано «Гастролі Ніжинського драматичного театру імені М.Коцюбинського у м. Ніжині». Це був такий парадокс для мене: я довго не міг зрозуміти, чому ніжинський театр гастролює в Ніжині. Це був 1992 рік. Що змінилося? На сьогоднішній день Ніжинський театр протягом 6 останніх років входить у десятку кращих театрів України. Це статистичні дані Міністерства культури. Театр не перший рік впевнено тримає перше місце в області серед п’яти театрів. Театр постійно перевиконує план. Театр показує і прославляє своє рідне місто на теренах не тільки області, України, але й за кордоном. Зараз у нас є запрошення на два фестивалі у квітні, один з них за кордоном.
Що змінилося? На сьогоднішній день Ніжинський театр протягом 6 останніх років входить у десятку кращих театрів України. Це статистичні дані Міністерства культури. Театр не перший рік впевнено тримає перше місце в області серед п’яти театрів. Театр постійно перевиконує план. Театр показує і прославляє своє рідне місто на теренах не тільки області, України, але й за кордоном. Зараз у нас є запрошення на два фестивалі у квітні, один з них за кордоном.
Театр зайнявся гастрольною діяльністю. Зараз грошей з бюджету на це не виділяють. Ми можемо поїхати тільки за свої. А щоб поїхати за свої гроші, їх треба десь заробити. Щоб заробити, треба давати високоякісні вистави. А щоби випускати високоякісні вистави, потрібно, щоб були високопрофесійні актори. Ось як усе це тісно пов’язано.
– Театр постійно радує ніжинців прем’єрами. За чиєю ініціативою відбуваються нові постановки?
– Ми маємо річний план, за яким ми повинні випускати 5 вистав. Але ми випускаємо значно більше. У 2009 році було 10 вистав, 2010 – 9, 2011 – 10. Ми намагаємося активно працювати. Але це не головне. Перемоги наші на фестивалях, те, що наш театр єдиний в області, який щорічно бере участь у 5-6 міжнародних і всеукраїнських фестивалях не головне. Я вважаю, що головне те, що зараз просто приємно бачити, коли вистава йде у репертуарі 3-5 років, а глядацька зала, може, й не повністю заповнена, але там є молоді пари, які приходять і дивляться виставу. Це говорить про те, що люди не йдуть пити пиво, а люди йдуть у театр.
У нас існує програма соціально-економічної підтримки молоді. Студенти на наші вистави йдуть за найнижчими цінами. Якщо на прем’єрну виставу квиток у нас коштує 30-40 грн., то для студентів квиток коштує 15 грн. Хоча собівартість квитка на виставу від 80 до 200 грн. Це можна робити в Києві, але в Ніжині ми такого ніколи не робили, не робимо й робити не будемо, бо у людей немає таких грошей. Найголовніше те, що люди просто йдуть до театру.
– Розкажіть детальніше про Фестиваль жіночої творчості імені Марії Заньковецької. Яке місце він займає в Україні?
– В Україні він не займає жодного місця і в Європі теж, бо такого фестивалю більше ніде немає. Фестивалю жіночої творчості немає ні на території колишнього Радянського Союзу, ні в Європі. Я не чув про такий і в Азії, і в Південній Америці, де проходить багато фестивалів. Саме жіночої творчості фестивалю немає.
Нам сам Бог велів: у нас народилася Марія Костянтинівна Заньковецька. Мені приємно, що професор Григорій Васильович Самойленко, людина дуже шанована, відтворив на папері історію Ніжинщини й історію ніжинського театру. Далеко не кожен театр має свою історію. Саме він дослідив питання про те, що М.Заньковецька, починаючи з 1902 по 1919 рік 6 разів створювала тут театральні трупи, які працювали й мали дуже високий художній рівень. Остання її трупа 1919 року стала кістяком Національного драматичного театру імені І.Франка. Багато людей, яких вона готувала у Ніжині стали основою Драматичного театру імені М.Заньковецької у Львові.
Саме завдяки такому зв’язку з Ніжинщиною ми вирішили назвати Фестиваль імені М.Заньковецької, і саме жіночої творчості. У нас у положенні про фестиваль чітко сказано, що головна роль у виставі повинна бути жіночою і виконуватися артисткою-жінкою. Головною метою фестивалю є популяризація ролі жінки в сучасному суспільстві і в національному театральному мистецтві.
– Як виникла ідея цього фестивалю?
– У 2003 році ми відзначали 70-річчя з дня заснування нашого театру. З цієї нагоди провели невеликий фестиваль. Таке часто практикується у різних театрах: приїжджають 4-5 театральних колективів і святкують день народження театру. А у 2004 році ми відзначали 150-річчя від дня народження Марії Заньковецької. Саме тоді у нас і виникла думка створення фестивалю, і ми вирішили провести фестиваль саме жіночої творчості. Спочатку він був не на конкурсній основі, а пізніше зробили його конкурсним. З 2010 року фестиваль отримав від Міністерства культури і туризму України підтвердження статусу Міжнародного.
На фестивалі працює міжнародне журі. На останньому з них головою журі була А.Підлужна, член Національної спілки театральних діячів, член Національної спілки письменників, член Національної спілки журналістів, головний редактор журналу «Український театр». Її заступником був В.Макаров, Заслужений працівник культури Російської Федерації. Це перший заступник голови Спілки театральних діячів РФ О.Калягіна. Ми мали привітання з Фестивалем і від Л.Танюка, і від О.Калягіна, і від Р. Віктюка. Це говорить про те, що про наш фестиваль знають. Минулого року на участь у фестивалі було подано 28 заявок. Я вважаю, що фестиваль у Ніжині потрібен. Це на нас накладає відповідальність не тільки з боку організації цього всього, а з боку того, що глядачі мають змогу порівняти творчу роботу нашого колективу з творчою роботою інших колективів.
– А який він, ніжинський глядач?
– У Ніжині дуже вибагливий, високоінтелектуальний глядач. У місті є люди, які можуть дозволити собі не те що машиною, електричкою, з’їздити у Київ у театр. А якщо людина починає ходити у театр, вона намагається доторкнутися хоча б до тіні високого мистецтва.
Мені дуже прикро іноді, що мене не розуміють люди, які після деяких наших вистав, таких як «Ніч під Івана Купала» чи «Марія Заньковецька», починають дорікати мені, що я пропагую «шароварщину». Ні, не шароварщину, я пропагую нас – українців. Я це робив, роблю і буду робити. Зараз на вихід іде постановка сучасних авторів, а наступна буде українська класика. Ніколи не треба забувати історію, бо у нас не буде майбутнього. Інше питання, ЯК це показати. Дехто говорить, що українці були пияками, гультяями. Я сам потомок козацького роду. Мій далекий пращур був реєстровим сотником Ніжинського козацького полку. Я пишаюся нашою історією, я пишаюся Іваном Мазепою, який був справжнім європейцем.
– Розкажіть про виставу, яка мала величезний резонанс у місті, – «Стриптиз». У кого виникла ідея такої сміливою постановки?
– Олександр Мардань мій дуже гарний знайомий. Якось він запропонував мені взяти його п’єси, які зараз йдуть в Україні, Росії, Молдові, Придністров’ї, Казахстані, Вірменії, Німеччині, Ізраїлі й Бельгії. Я взяв їх подивитися, порадитися з художнім керівником Аллою Соколенко. До речі, мало хто знає, що у театрах 2 директори: генеральний директор, а над ним – художній керівник театру. Управляє театром колегіальний орган – художньо-технічна рада, на якій вирішується план робити на місяць, півроку, рік, два роки. Виставу не можна брати з п’єси й одразу ставити, вона повинна народитися як дитина, її треба виносити майже рік, продумати.
О.Мардань запропонував мені більше 10 п’єс для постановки. Треба було знайти режисера. За це взявся Герман Архипов. Він подивися й погодився поставити п’єсу «Ніч святого Валентина», але переписавши її у комедійному стилі. Трагедія на сцені – це добре, але у нас у репертуарі їх і так багато. Він працював над п’єсою трохи більше року. Режисер змінив багато чого, додав трьох персонажів. Скажу чесно, я був противником стриптизу. Але тема п’єси дуже тяжка, і останній монолог надзвичайно тяжкий, тим більше, що Олександра тоді повинна їхати в аеропорт, звідки вона полетить до дочки в Америку, а моєму героєві повинні були подзвонити з поліції і сказати, що його дружина розбилася і загинула. Для нейтралізації трагізму у зміненій версії й потрібен був стриптиз.
Але Ніжин – це ж не Київ: тут усі один одного знають. Мене запевнили, що усе буде культурно. З іншого боку є стаття Кримінального Кодексу України за поширення порнографії.
Але для чого це все? Стриптиз душі ми показали. Таких ситуацій, як у виставі, в Ніжині я знаю не один десяток сімей. Чоловіки постійно заробляють величезні гроші, гуляють наліво й направо, а жінки сидять вдома й божеволіють потихеньку. І от я подивився це все: накал, накал, а потім стриптизер… Я поставив себе на місце глядача й вирішив, що хай краще буде так, хай люди підуть на більш веселій ноті, але з усвідомленням того, що у кого це є у сім’ї, це потрібно змінювати, і змінювати негайно. Свого часу і Лесь Курбас, і Станіславський говорили, що театр повинен іти разом із суспільством, але випереджати його на два кроки і вести суспільство за собою. Людина повинна вийти з вистави і щось для себе залишити: чого не потрібно, або що потрібно робити у житті. І так було прийнято це рішення, щоб у кінці трохи зняти емоційну напругу, яку головна героїня в своєму монолозі видає.
До речі, з цією виставою ми їдемо на фестивалі і в Росію, і по Україні. Нас запросили саме з нею.
По переду, ще у цьому році, на глядачів чекає не одна театральна постановка, які, як ми вважаємо, порадують ніжинців і не тільки.
Спілкувалася
Тетяна ФЕДОРЧЕНКО
Джерело: Ніжин-інфо
http://nezhin-info.ucoz.ua/news/2012-03-27-282
