Ніжинський академічний український драматичний театр ім. М.М.Коцюбинського

Олександр Забарний

«Остання любов Тараса Шевченка,
або
ГРІШНИЦЯ»

(лірична драма на 2 дії)

«13 мая 1905 року приїхала твоя Ликера,
твоя люба, мій друже. Сьогодні мій день
ангела. Подивись на мене, як я каюсь…»

   Про історію останнього роману Тараса Григоровича Шевченка із 19-річною петербурзькою наймичкою, українкою Ликерою Полусмаківною можна знайти безліч матеріалів. Але ще жоден з них не спромігся “розставити усе по полицях”. При багатющому архівному фонді ще більше залишається заплутаного, незрозумілого і суперечливого в тих півторамісячних передшлюбних подіях. Можливо, саме тому ця історія й досі залишається найяскравішою в життєписі генія.
   Лукерія Полусмак, саме та красуня, якій Шевченко присвятив вірш «Ликері». Закохавшись у неї з першого погляду залицявся до цієї простакуватої дівчини з дорогими подарунками, але вона не захотіла відмовитися від столичного життя й переїхати в українське село, присвятивши своє життя Великому Кобзарю. Покинувши поета вийшла заміж за перукаря Яковлєва. Це була остання спроба Великого Поета створити сім'ю, про яку так довго і пристрасно мріяв. А Лукерія Яковлєва-Полусмак лише 1904 року, після смерті свого чоловіка-п’яниці, залишивши дітей у Петербурзі, переїхала до Канева і щодня приходила на могилу Шевченка, випрошуючи у нього прощення.
   Дана п’єса створена актором на основі архівних матеріалів. Ми пропонуємо разом з вами розкрити таємницю кохання Шевченка до Лукерії, занурившись в епоху 19 століття та пройшовши невеличкою частинкою нелегкого шляху Тараса Григоровича.

Остапенко Олена – керівник
літературно-драматургічної частини театру

ЛИКЕРІ

На пам’ять 5 августа 1860 г. (Т.Шевченко)

Моя ти любо! мій ти друже!
Не ймуть нам віри без хреста,
Не ймуть нам віри без попа.
Раби, невольники недужі!
Заснули, мов свиня в калюжі,
В своїй неволі! Мій ти друже,
Моя ти любо! Не хрестись,
І не кленись, і не молись
Нікому в світі! Збрешуть люде,
І візантійський Саваоф
Одурить! Не одурить Бог,
Карать і миловать не буде:
Ми не раби Його — ми люде!
Моя ти любо! усміхнись
І вольную святую душу
І руку вольную, мій друже,
Подай мені. То перейти
І Він поможе нам калюжу,
Поможе й лихо донести
І поховать лихе дебеле
В хатині тихій і веселій.

Постановча група вистави:
- режисер – постановник - з.а.України А.Соколенко;
- художник постановник (декорації – сценічний простір) – Г.Архипов
- художник по костюмам - В.Василенко;
- музичне- та відео рішення – з.а.України А.Соколенко;
- балетмейстер – постановник - К.Гомоляко.

Дійові особи та виконавці:
Тарас Григорович Шевченко – А.Буняєв,
Лукерія Іванівна Яковлєва – Полусмак – з.а.Укр.А.Соколенко,
Лукерія Полусмак (дівчина) – Л.Муквич,
Лукеря (дівчинка 5 років) – М.Муквич та Д.Куровська,
Ганна Бондаренко( дружина А.Бондаренка) – В.Мухінська,
Микола Якович Макаров (поміщик) – В.Бабешко,
Варвара Яківна Карташевська – (його сестра,поміщиця, пані, якій прислужувала Лукерія) – Ю.Пилипенко
Олександра Михайлівна Білозерська – Куліш – (пані, українська письменниця) – Ю.Арістархова
Надія Михайлівна Білозерська – Забіла - (її сестра,пані, у якої служила Лукерія Полусмак) – Л.Савич
Надійка – її донька – К.Муквич,
Микола Гербель – (ліцеїст, згодом поет-перекладач) - Р.Репях,
Олександр Степанович Афанасьєв – Чужбинський – (український письменник, етнограф, історик) – О.Репях
Микола Іванович Костомаров – (український поет,публіцист, товариш Т.Шевченка) – з.п.к.Укр.Ю.Муквич,
Іван Сергійович Тургенєв – (російський письменник) – М.Мухінський,
Олексій Михайлович Жемчужніков – (російськийпоет, гуморист) – А.Рибалко,
Анастасія Іванівна Толстая – (графиня, дружина Ф.П.Толстого) – І.Громадська,
Економка – А.Муквич
Репетитор – Л.Русаков
Студент – О.Ємець
Лакей – І.Пилипець
Жінки, чоловіки, ліцеїсти, прислуга, ряджені, люд – увесь колектив театру.