Разработано с JooMix.

   Ніжинці добре пам’ятають цю надзвичайно привабливу жінку і талановиту актрису, хоча з часу її останнього виходу на сцену минув не один десяток років. Ця пам'ять нетлінна – мабуть, тому, що справжнє мистецтво не має терміну давності і назавжди залишається в серцях людей…

   Творчому діапазону Тамари Коршикової – провідної актриси Ніжинського українського драматичного театру імені М.М.Коцюбинського, яка грала у складі акторської трупи у 1950-80-тих роках, може позаздрити будь-яка актриса воістину олімпійського таланту та високого рівня професійної майстерності.

   Її творча та особиста доля перетнулась із Ніжином у далекому 1955-му році, коли вона разом із чоловіком, на той час уже досвідченим актором Валентином Козицьким, приїхали працювати до Ніжинського храму мистецтва, який очолював народний артист України Болеслав Лучицький.

   В театрі, куди прийшла працювати молода актриса, панувала особлива творча атмосфера. Б.Лучицький і як режисер, і як автор багато працював із творчою молоддю, створивши комфортну, майже сімейну атмосферу, яка максимально дозволяла кожному розвиватися і зростати як артисту. «Велика радість і велике щастя, - як згадують сучасники, не раз повторювала Тамара Василівна, - коли автор і режисер розуміють і поважають одне одного».

24 травня о 14.00 у Селидівському гірничому технікумі дітям нашого міста актори Ніжинського академічного українського драматичного театру ім.М.М.Коцюбинського подарували дитячу виставу «Казка про справжню дружбу».

Головними героями цієї вистави були лісові звірі, у яких слід і нам людям, повчитися що є дружба і хто твої друзі.

 

   Культурне «волонтерство»: у рамках Загальноукраїнського проекту культурної інтеграції «Український Донбас» колектив Ніжинського академічного українського драматичного театру імені М.М.Коцюбинського повернувся із гастролей прифронтовимими містами Донеччини та Луганщини

   Творчий колектив Ніжинського академічного українського драматичного театру імені М.М.Коцюбинського повернувся із гастрольного турне прифронтовими містами Донеччини та Луганщини. У період 21 по 26 квітня 2016 року в рамках загальноукраїнського благодійного проекту культурної інтеграції «Український Донбас» ніжинські актори перебували на гастролях у прифронтових містах Бахмут та Селідове (Донеччина), а також в містечку Рубіжне Луганської області. Тут про війну знають не лише з чуток, адже відстань до лінії розмежування цих населених пунктів коливається від трьох до декількох десятків кілометрів.

   Колектив запропонував глядачам до перегляду вистави, які користуються успіхом у публіки. Це гірка комедія на дві дії львівського режисера Ореста Огородника «Останній гречкосій», прем’єра якої відбулась у березні цього року в Ніжині, а також дитяча музична вистава на одну дію «Казка про справжню дружбу» П.Морозова (інсценівка Л.Савич).

   Представляти ніжинській публіці цю артистку драми навряд чи є потреба. Мавка, Лукерія, Олівія – її творчий список можна перераховувати довго. І це при тому, що вона – одна із наймолодших актрис театру. Людмила Муквич вийшла на сцену ніжинського храму мистецтва 10 років тому, і одразу ж впевнено завоювала любов вимогливого та не завжди постійного у своїх вподобаннях його величності глядача.

«У театрі я не працюю – я тут живу», - ділиться молода актриса. І в цьому легко переконатися – варто лише хоча б одного разу побачити її на сцені…

 - Людмило, яким було твоє дитинство? Чи часто ти бувала в театрі?

- Сказати, що в дитинстві я часто проводила вільний час в театрі – не сказати нічого. Насправді я там у буквальному сенсі виросла. Часто разом із акторами їздила на виїзди, гастролі, споглядала творче життя театру, так би мовити, «зсередини». І вже тоді я розуміла – професія актора – це не лише краса і легкість на сцені. В першу чергу це – постійна робота у шаленому ритмі, саморозвиток, своєрідне продукування потрібних для ролі емоцій. А ще – холодні автобуси та неможливість навіть елементарно захворіти, як будь-яка звичайна людина, адже глядач чекає на артиста на сцені і якісь звичайні людські фактори чи проблеми нікого не цікавлять. Як то кажуть, шоу має тривати…