4 листопада закінчився щорічний Міжнародний театральний фестиваль жіночої творчості ім. М. Заньковецької. Цього року мені випала нагода бути членом альтернативного студентського журі фестивалю, чому завдячую Олександру Забарному. Не будучи ніколи палкою шанувальницею театрального мистецтва, я згодилась, адже завжди любила (і люблю) відкривати для себе щось нове. Але згодом, продивившись уважно кілька перших вистав, я абсолютно по-новому почала дивитися на театр. Адже на театральній сцені дуже важко вибудувати якісь приголомшливі декорації, перезняти n-ну кількість раз невдалу сцену, підкорегувати щось під час монтажу чи використати фантастичну комп’ютерну графіку. У театрі все відбувається, як кажемо ми, психологи, «тут і тепер». Пануюча на сцені атмосфера відразу ж передається глядачам. Важко дивитися на все це «очима журі» (бо в цьому було наше основне завдання), адже щиро співпереживаєш героям.

А зараз більше про суддівські справи. Завданням альтернативного студентського журі було визначити, кому ж дістанеться приз глядацьких симпатій. Серед стількох прекрасних професійних актрис важко було виділити когось одного. Адже кожна з них унікальна і володіє чимось таким, чого немає в інших. Але все-таки приз треба комусь віддати. Після довгих розмов з головним журі фестивалю та безпосередньо між студентським, ми дійшли до висновку, що приз глядацьких симпатій має отримати Маргарита Томм за роль Едіт Піаф (Полтавський обласний академічний український музично-драматичний театр ім.М.Гоголя). Своїм співом та історією життя Едіт Піаф Маргарита нікого не залишила байдужим. Зал зірвався оваціями.

Детальніше...

Розпочалося мистецьке свято 26 жовтня виставою Ніжинського українського драматичного театру імені Михайла Коцюбинського «Пробач мені.., або Замовляю любов…», яка була сприйнята глядачами бурхливо й захоплено. І потім протягом дев’яти днів у театрі лунали пісні й хвилюючі голоси акторів, не вщухали аплодисменти й щирий сміх.

4 листопада відбулося закриття фестивалю виставою Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької «Венеар в хутрі». Журі вирішило: за високу індивідуальну майстерність визначити лауреатів і нагородити дипломами та цінними подарунками актрис – учасниць фестивалю за рядом номінацій.

Детальніше...

   У наші буремні дні українська культура переживає досить-таки непрості часи, коли наш мозок заангажований культурою, котра нав’язує нам фальшиві цінності, які не дають відчуття повноти життя, а лише розщеплюють свідомість. Це моя суб’єктивна думка. Кажуть, що у кожного з нас є право вибору що диви¬тись, читати. Кажуть, що мистецтво різне і воно кругом. Але воно має бути живим. А що може бути живішим за театр? Хотілось би зазначити, що ніжинцям дуже пощастило, що в їхньому місті є театр.

У дні, коли жителі та гості Ніжина мали можливість насолоджуватись виставами, я в числі студентського журі повинна була ще й критично оцінювати виступи приїжджих колективів, наскільки були вони одержимі творчістю, і головне – допомогти своїм «колегам» визначити «найодержимішу» акторку, тобто володарку приза глядацьких симпатій, що зробити виявилось дуже й дуже непросто.

Детальніше...

З 26 жовтня по 4 листопада в Ніжині проходив VІІІ-й Міжнарод¬ний театральний фестиваль жіночої творчості імені Марії Заньковецької. Цього року в ньому взяли участь професійні театральні колективи з України, Польщі, Росії, Білорусі. Це одна з небагатьох можливостей ніжинців долучитися до кращих зразків театрального мистецтва не тільки України, а й близького зарубіжжя. Тому квитки розпродали задовго до початку фестивалю.

На адресу учасників і організаторів фестивалю надійшли вітальні адреси від голови Національної спілки театральних діячів народного артиста України Леся Танюка, голови Спілки театральних діячів Російської Федерації народного артиста Росії Олександра Калягіна, голови Чернігівської обласної державної адміністрації Володимира Хоменка, що видав розпорядження про запровадження щорічної обласної мистецької премії імені Марії Заньковецької за кращу жіночу роль у виставі.

Детальніше...

(нотатки з театрального фестивалю)

Цього року осінь видалася теплою і лагідною. Закінчувався жовтень, а стовпчик термометра ніби закляк на позначці плюс п’ятнадцять. Осінь певно також готувалася до театрального фестивалю у Ніжині. Вона неохоче змінювала декорації, а тому Графський парк стояв ще у шатах і бавився то зеленими, то жовтими кольорами. У вуалі з бабиного літа вбралися кущі калини над Ліцеїстським ставом. Омита дощиком шипшина тулилася до театрального паркану, а неприкаяний вітер ганяв жовті листки-кораблики Остром. У пташиному царстві – тиша й зажурливий сум... А сонце, ховаючись за білі лаштунки хмар, підсвічувало їх ніжним рожевим кольором, ніби вмикаючи софіти.

Приміщення Ніжинського українського драматичного театру у ці дні скоріше нагадувало державне представництво, аніж заклад культури. На його фасаді гордо майоріли державні прапори України, Польщі, Білорусіїї та Російської Федерації, і це додавало будівлі якоїсь особливої вишуканості та офіційності. Немов, тут відбувався не театральний фестиваль, а якийсь дуже важливий державний прийом...

Детальніше...