Разработано с JooMix.

Розпочалося мистецьке свято 26 жовтня виставою Ніжинського українського драматичного театру імені Михайла Коцюбинського «Пробач мені.., або Замовляю любов…», яка була сприйнята глядачами бурхливо й захоплено. І потім протягом дев’яти днів у театрі лунали пісні й хвилюючі голоси акторів, не вщухали аплодисменти й щирий сміх.

4 листопада відбулося закриття фестивалю виставою Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької «Венеар в хутрі». Журі вирішило: за високу індивідуальну майстерність визначити лауреатів і нагородити дипломами та цінними подарунками актрис – учасниць фестивалю за рядом номінацій.

   У наші буремні дні українська культура переживає досить-таки непрості часи, коли наш мозок заангажований культурою, котра нав’язує нам фальшиві цінності, які не дають відчуття повноти життя, а лише розщеплюють свідомість. Це моя суб’єктивна думка. Кажуть, що у кожного з нас є право вибору що диви¬тись, читати. Кажуть, що мистецтво різне і воно кругом. Але воно має бути живим. А що може бути живішим за театр? Хотілось би зазначити, що ніжинцям дуже пощастило, що в їхньому місті є театр.

У дні, коли жителі та гості Ніжина мали можливість насолоджуватись виставами, я в числі студентського журі повинна була ще й критично оцінювати виступи приїжджих колективів, наскільки були вони одержимі творчістю, і головне – допомогти своїм «колегам» визначити «найодержимішу» акторку, тобто володарку приза глядацьких симпатій, що зробити виявилось дуже й дуже непросто.

З 26 жовтня по 4 листопада в Ніжині проходив VІІІ-й Міжнарод¬ний театральний фестиваль жіночої творчості імені Марії Заньковецької. Цього року в ньому взяли участь професійні театральні колективи з України, Польщі, Росії, Білорусі. Це одна з небагатьох можливостей ніжинців долучитися до кращих зразків театрального мистецтва не тільки України, а й близького зарубіжжя. Тому квитки розпродали задовго до початку фестивалю.

На адресу учасників і організаторів фестивалю надійшли вітальні адреси від голови Національної спілки театральних діячів народного артиста України Леся Танюка, голови Спілки театральних діячів Російської Федерації народного артиста Росії Олександра Калягіна, голови Чернігівської обласної державної адміністрації Володимира Хоменка, що видав розпорядження про запровадження щорічної обласної мистецької премії імені Марії Заньковецької за кращу жіночу роль у виставі.

(нотатки з театрального фестивалю)

Цього року осінь видалася теплою і лагідною. Закінчувався жовтень, а стовпчик термометра ніби закляк на позначці плюс п’ятнадцять. Осінь певно також готувалася до театрального фестивалю у Ніжині. Вона неохоче змінювала декорації, а тому Графський парк стояв ще у шатах і бавився то зеленими, то жовтими кольорами. У вуалі з бабиного літа вбралися кущі калини над Ліцеїстським ставом. Омита дощиком шипшина тулилася до театрального паркану, а неприкаяний вітер ганяв жовті листки-кораблики Остром. У пташиному царстві – тиша й зажурливий сум... А сонце, ховаючись за білі лаштунки хмар, підсвічувало їх ніжним рожевим кольором, ніби вмикаючи софіти.

Приміщення Ніжинського українського драматичного театру у ці дні скоріше нагадувало державне представництво, аніж заклад культури. На його фасаді гордо майоріли державні прапори України, Польщі, Білорусіїї та Російської Федерації, і це додавало будівлі якоїсь особливої вишуканості та офіційності. Немов, тут відбувався не театральний фестиваль, а якийсь дуже важливий державний прийом...

Я считаю,что моя жизнь пополнилась еще одним прекрасным мгновением, впечатлением, одним прекрасным вечером. И все это связано с моим открытием нового творческого коллектива – Нежинского украинского драматического театра имени М.Коцюбинского.

Прежде всего мне подумалось, как здорово, что есть такая дружба, не знающая границ, ведь именно благодаря ей мозыряне смогли увидеть и оценить одну работу этого профессионального коллектива – спектакль «День
святого Валентина» . Я считаю, что это очень удачная работа режиссера-постановщика, очень удачный выбор темы потому, что здесь присутствует скрытая мораль, которая проходит лейтмотивом через весь спектакль. И эта истина весьма проста: счастье человеческое штука очень непростая. Герои спектакля доказали это очень явно. Ни злато , ни серебро, ни какие-то бытовые прекрасные условия не заменят главного – умения понимать человека, слышать его, разделять с ним его высокие чувства, его жизненные ценности.