Разработано с JooMix.

Погляд із залу для глядачів

Чи одержимі ви мрією? Чи готові об’їхати півсвіту лише задля того, щоб знайти печиво, яке б нагадувало аромат вашого дитинства? Заради цього граф Бжостовський у 1809 році приїхав до Ніжина на батьківщину своєї матері-козачки. Його бажання одружитися на дівчині, яка приготує йому таке печиво, сколихнуло місцеве міщанство.

Це фабула п’єси Івана Кочерги «Фея гіркого мигдалю». Постановник і сценограф, заслужений артист України Олег Мосійчук у Ніжинському драматичному театрі імені М.М. Коцюбинського вирішив її як романтичну комедію. Мрія графа Бжостовського йому, як і автору, видалася не забаганкою багатого вередуна, а пошуком ідеалу.

До міжнародного дня театру

Щороку, разом із пробудженням нових сил природи, ми святкуємо Міжнародний день театру. Щоб відчути багатство й красу немеркнучих цінностей народу, кожному необхідно серцем доторкнутися до невичерпної глибини театрального мистецтва, що веде нас до всесвітнього храму духовності, до піднесення самосвідомості всієї нації.

2003 рік для колективу Ніжинського українського драматичного театру імені М.Коцюбинського був дуже насиченим. Це 9 нових постановок театральних вистав та театралізованих концертів, участь у двох міжнародних фестивалях театралізованого мистецтва, з яких колектив повертався з дипломами першого ступеня, виконання річного плану творчої роботи на 185% та фінансового плану – на 147 відсотків, проведення вперше, під патронатом Ніжинського міського голови М.В. Приходька, фестивалю театрального мистецтва, і, як наслідок вищезазначеного, зо рейтингом Міністерства культури і мистецтв України театр посів 6 місце серед театрально-видовищних закладів України.

Театр ім. Коцюбинського м. Ніжин засновано у 1933 році

 

«Національним духом народу я називаю єдність і згоду в його поглядах і схильність за звичаєм до речей, що збуджують в іншому народі інші думки і почуття. Тільки театр здатен вищою мірою сприяти такій згоді, оскільки він пронизує всі царини людського знання, вбирає в себе всі прошарки і класи, і володіє найкоротшою дорогою до розуму й серця».

У цих словах видатного театрознавця та громадського діяча Фрідріха Міллера суть діяльності та творчої роботи нашого колективу – Ніжинського драматичного театру імені Михайла Коцюбинського.

Віють вітри. Віють буйні, аж дерева гнуться;

О, як моє болить серце, а сльози не ллються.

Іван Котляревський

Знову чую слова пісні з любленого драматичного твору… так задушевно й мелодійно, ніжно й талановито виконує їх заслужена артистка України Алла Соколенко.

У нашому Ніжині вдруге проходив Всеукраїнський театральний фестиваль жіночої творчості імені Марії Заньковецької. Суботній вечір зібрав у затишному залі театру шанувальників творчості Івана Котляревського. На сцені біли артисти Львівського драматичного театру. Переді мною – захоплююча історія кохання Наталки й Петра. Яка прекрасна гра акторів!

Роль Наталки виконувала наша Алла Соколенко. Здається, всю душу вклала, щоб донести до глядачів образ безсмертної героїні. Назавжди запам’ятається образ Виборного, якого так талановито відтворив заслужений артист України Федір Стригун. Полонили душу народні пісні…

Своїм першим Театром був музично-драматичний у місті мого дитинства. Роки стерли з пам’яті обличчя і прізвища акторів, але відчуття таїнства, підсилене чарівною напівтемрявою, червоним оксамитом завіси, м’якістю зручних крісел і надзвичайним настроєм, немов ти входиш до храму, залишилось і донині. Так, у напівдитячому сприйнятті зароджувалося моє ставлення до театру. Потім був студентський Київ, і у виборі, де провести вільний час, перевага надавалася Театру. Коментарі тут зайві: театральний Київ – то велич, і моя шана високому мистецтву набувала сили і зрілості. Проте, ніколи не вважала себе театралкою (є щось у цьому слові для мене неблагозвучне), а от людиною, закоханою в театр, відчувала себе завжди, яким би не був він – самодіяльним, народним, з всесвітньовідомим ім’ям чи зірочкою провінційного містечка, для мене театр завжди був Театром.

Завжди з прикрістю сприймала зневажливі оцінки нашого ніжинського театру ім. М. Коцюбинського «знавцями мистецтва», мовляв, нічим дивувати, то якби щось солідне до міста завітало…і твердо переконана: той горе-глядач навряд може похвалитися, що має матеріал для порівняння, то грають нікчемні амбіції неосвіченої людини. А театр… У нього особливе життя, особливий настрій. Він немов намагається довести, що не просто має право на існування, що він – історія боротьби і поневірянь, стверджень і доказів, що він – Театр!