Театр ім. Коцюбинського м. Ніжин засновано у 1933 році

«Національним духом народу я називаю єдність і згоду в його поглядах і схильність за звичаєм до речей, що збуджують в іншому народі інші думки і почуття. Тільки театр здатен вищою мірою сприяти такій згоді, оскільки він пронизує всі царини людського знання, вбирає в себе всі прошарки і класи, і володіє найкоротшою дорогою до розуму й серця».

У цих словах видатного театрознавця та громадського діяча Фрідріха Міллера суть діяльності та творчої роботи нашого колективу – Ніжинського драматичного театру імені Михайла Коцюбинського.

Детальніше...

Віють вітри. Віють буйні, аж дерева гнуться;

О, як моє болить серце, а сльози не ллються.

Іван Котляревський

Знову чую слова пісні з любленого драматичного твору… так задушевно й мелодійно, ніжно й талановито виконує їх заслужена артистка України Алла Соколенко.

У нашому Ніжині вдруге проходив Всеукраїнський театральний фестиваль жіночої творчості імені Марії Заньковецької. Суботній вечір зібрав у затишному залі театру шанувальників творчості Івана Котляревського. На сцені біли артисти Львівського драматичного театру. Переді мною – захоплююча історія кохання Наталки й Петра. Яка прекрасна гра акторів!

Роль Наталки виконувала наша Алла Соколенко. Здається, всю душу вклала, щоб донести до глядачів образ безсмертної героїні. Назавжди запам’ятається образ Виборного, якого так талановито відтворив заслужений артист України Федір Стригун. Полонили душу народні пісні…

Детальніше...

Своїм першим Театром був музично-драматичний у місті мого дитинства. Роки стерли з пам’яті обличчя і прізвища акторів, але відчуття таїнства, підсилене чарівною напівтемрявою, червоним оксамитом завіси, м’якістю зручних крісел і надзвичайним настроєм, немов ти входиш до храму, залишилось і донині. Так, у напівдитячому сприйнятті зароджувалося моє ставлення до театру. Потім був студентський Київ, і у виборі, де провести вільний час, перевага надавалася Театру. Коментарі тут зайві: театральний Київ – то велич, і моя шана високому мистецтву набувала сили і зрілості. Проте, ніколи не вважала себе театралкою (є щось у цьому слові для мене неблагозвучне), а от людиною, закоханою в театр, відчувала себе завжди, яким би не був він – самодіяльним, народним, з всесвітньовідомим ім’ям чи зірочкою провінційного містечка, для мене театр завжди був Театром.

Завжди з прикрістю сприймала зневажливі оцінки нашого ніжинського театру ім. М. Коцюбинського «знавцями мистецтва», мовляв, нічим дивувати, то якби щось солідне до міста завітало…і твердо переконана: той горе-глядач навряд може похвалитися, що має матеріал для порівняння, то грають нікчемні амбіції неосвіченої людини. А театр… У нього особливе життя, особливий настрій. Він немов намагається довести, що не просто має право на існування, що він – історія боротьби і поневірянь, стверджень і доказів, що він – Театр!

Детальніше...

Чи можна знайти такі слова, які б одночасно передали і щем серця, і радість почуттів, і стурбоване хвилювання? Важко. Але все це відчути зразу можна. І підтвердженням цього є вистава Ніжинського українського драматичного театру імені Михайла Коцюбинського «Брехня».

У людини, яка добре знає історію театру, його долю, виникає гордість, що театр заслужено отримав приміщення. І ніжинці пишаються тим, що, як і в інших обласних та столичних містах, вони можуть спокійно зайти до будинку театру, роздягнутися, неквапливо піднятися на другий поверх, зайняти своє зручне місце і чекати, чекати вистави, яка ось-ось розпочнеться. Готові декорації, працюють освітлювачі. Ось-ось зазвучать перші музичні акорди, і один за одним вийдуть на сцену актори, зайняті у виставі «Брехня»: заслужена артистка України А.Соколенко, давно знайомі глядачам Л.Чевичелова і А. Мазепа, менш знайомі, але вже добре прийняті ніжинським глядачем В.Петров, А.Буняєв, Д.Лобур, Т.Герасименко.

Детальніше...

Замислимось: чи може існувати завод або фабрика без сировини, верстатів, головного тех нолога? Скоріш за все - ні. Проводячи паралель між виробництвом і мистецтвом, розуміємо, що без відповідної бази не можуть діяти ні театр, ні філармонія. Але ж, всупереч труднощам сьогодення, духовна сфера ще якось тримається на плаву. І якщо нелегко доводиться столичним та обласним колективам, що ж годі говорити про провінційні?

Ніжинському драматичному театру імені М.. Коцюбинського у цьому році виповнюється 65 років. Він має Добрі традиції, творчий доробок, яким може позаздрити навіть провідний театральний колектив. Ніжин споконвіків був містом з високим рівнем культури, освіти й особливою інтелігентною аурою. Ще в недавні часи місцевий театр гастролював не тільки по багатьох містах України, а й у Москві та інших культурних центрах теперішнього близького зарубіжжя, брав участь у фестивалях театрального мистецтва.

Детальніше...